Тема тижня «Магазин одягу та взуття»
👦👧
Спостереження за погодою
Мета: сформувати в дітей знання про зміни в неживій природі в період пізньої осені; розвивати спостережливість, увагу.
Запитання: Якого кольору небо? Які зміни відбулися в стані неживої природи? Чому останній місяць осені дістав назву — листопад?
👦👧
Спілкування в колі: який буває одяг?
Мета: познайомити дітей з різноманітністю одягу (літній, осінній, зимовий); розвивати пам’ять, мовлення, увагу.
Вихователь демонструє по черзі різний одяг і просить відповісти на запитання.
Запитання: Що це? Коли його можна вдягти? Чому?
👦👧
Спілкування в колі: чому у мене такий одяг?
Мета: закріпити знання дітей про сезонний одяг.
Запитання: Чому ми вдяглися тепло? Що у тебе взуто на ніжках?
👦👧
Читання вірша К. Перелісної «Теплий дощик».
Дощику дрібненький,
Дощику тепленький,
Просять тебе діти,
Поливай їм квіти,
Щоб було в садочку
Гарно, як в віночку.
Запитання
Що зростає, напившись дощової водички? А зараз, восени, дощик теплий?
Які осінні дощі?
Коли йде холодний осінній дощ, ані люди, ані тварини не хочуть виходити на вулицю без потреби і сидять вдома, у своїх теплих і затишних оселях.
👦👧
Скоромовка.
Спить, зіщулившись, щеня:
Не вщухає дощ щодня.
👦👧
Дидактична гра «Добре чи погано?»
Мета: виховувати дбайливе ставлення до предметів одягу та взуття.
Новий одяг — ... (добре).
Чистий одяг — ... (добре).
Неохайний одяг — ... (погано).
Брудний одяг — ... (погано).
👦👧
Читання вірша К. Перелісної «Черевички».
От недобрі черевички, —
Завжди лізуть до водички!
Неслухняні вони дуже,
Все шукають, де калюжі...
Хлюп та хлюп — і вже брудні.
Горе мамі... і мені.
Запитання за змістом вірша
Про які черевички йде мова у вірші? Чи можуть черевички самі ходити? Хто ж ішов у калюжі?
Чому цього не можна робити?
У якому взутті можна ходити по калюжах? Чи ваші черевички бувають неслухняними?
👦👧
Читання віршів Т. Яцків про одяг.
Нестрашні мені дощі,
Бо ходжу я у плащі.
Дощик добре про це знає
І мене вже не чіпає.
Гарна шапочка оця
І Наталці до лиця.
Мама дівчинці купила,
Щоби вух не застудила.
Запитання за змістом вірша: Що вдягнемо, коли надворі дощ? Що вдягнемо, щоб не застудити вушка? Який ще одяг ви знаєте?
👦👧
Спілкування в колі: для чого потрібно тепло одягатися?
Мета: учити дітей одягатися за погодою.
Запитання: Чи треба надягати теплу шапочку взимку? Чому? Навіщо потрібна шуба?
👦👧
Заучування скоромовки.
Швидко одягатись
Наш Петрусь не звик,
Він півдня шукає:
— Де мій черевик?
👦👧
Читання вірша О. Благініної «Навчу я братика чобітки взувати».
Я умію узуватись,
Схочу — взуюся умить
І малесенького брата
Цього ж хочу научить.
Чобітки є в нього:
Цей — на ліву ногу,
Цей — на праву ногу.
От як чудово!
Запитання: Що вміє робити дівчинка? Що є у братика? На які ніжки чобітки?
👦👧
Читання вірша Т. Лисенко «Швачка».
Хто одежу шиє всім,
І дорослим і малим,
Дружить з голкою й тканиною,
Строчить швейною машиною?
Хто на спеку й день холодний
Робить людям одяг модний?
Нескладна оця задачка,
Бо майстриню звати швачка!
Запитання: Про кого цей вірш? З чим дружить швачка? Що ще їй допомагає у роботі? Як ви вважаєте, чи необхідна нам її праця? Чому?
👦👧
Мовленнєва гра «Скажи навпаки»
Мачуха зла, жадібна, а Попелюшка … (добра). Мачуха груба, а Попелюшка … (ласкава).
Сестри ліниві, а Попелюшка … (працьовита).
👦👧
Гра «Додай слівце»
Я готую … (обід).
Я чищу … (посуд).
Я перу … (одяг).
Я прасую … (сорочки).
Я шию … (сукню).
Я поливаю … (город, квіти).
Я мию … (підлогу).
👦👧
ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОДАТОК
В. Чухліб
Брилик
Мурахи поволі тягнули великий шмат кори, щоб утеплити на зиму свою хатину.
— Ой-ой-ой! — почулося звідкілясь.
Мурахи зупинилися: хто це такий з’явився на їхній стежині?
— Ой-ой-ой! — пролунало знову і змовкло.
Старий мураха-ватажок поправив окуляри і кивнув муравчикам:
— Ану пошукаймо!
Муравчики хутко метнулися навсібіч.
— Ось він! Ось він! — загукав найменший муравчик. — Я знайшов його! З-під дубового листочка виглядав голомозий жолудь.
— Ти чого галасуєш? — суворо запитав його старий мураха.
— Я… я брилика загубив.
— Ну, це ще не біда. Де ти його загубив?
— Та десь отут. Шукав-шукав — нема… — ледь не плакав жолудь.
— Знайдемо твого брилика! — заспокійливо буркнув старий мураха, хоча й не хотілося втрачати часу, відриватися од свого діла.
— Аякже! Знайдемо! — і муравчики вже шелестіли листям.
— Ось він! Ось він! — почувся веселий голосок найменшого муравчика.
І всі побачили брилика. Побачити — одне, а спробуй дістати його! Брилик плавав посе- ред озеречка, що хлюпотіло в кізоччиному сліді-копитці.
Та хіба були в лісі такі справи, яких не могли б рішити гуртом мудрі й завзяті мурахи! Тож і тепер старий ватажок подумав хвилинку, примруживши очі під окулярами, і наказав кидати у воду галузки. Невдовзі пловучий міст простягнувся аж до брилика.
Охочих іти за бриликом було багато. Але старий мурах розсудив так:
— Брилика хто знайшов? Найменший муравчик. До того ж він серед нас найлегший.
Кому ж і йти, як не йому.
Думаєте, не боязко було муравчику? Еге! Навіть коліна в нього затремтіли. Та цього ніхто не помітив, бо він умить переборов страх і ступив на місток.
Настил прогинався, подекуди вода сягала вище колін, однак муравчик уперто проби- вався до мети.
Нарешті він торкнувся брилика і… зрозумів, що витягти його одному не під силу. І на березі, мабуть, збагнули це, бо звідти долинуло:
— Йдемо на підмогу!
Вони ж не знали, що пробиратися містком так небезпечно. Муравчик закричав:
— Зачекайте! Міст не витримає! Я що-небудь придумаю!
І таки придумав! Стрибнув у брилика й погрібся до берега гіллячкою, ніби весельцем. Так, у брилику, й винесли на берег муравчика його друзі.
— Ось твій брилик, візьми! — сказали вони жолудю.
— Спасибі! — прошепотів жолудь. — Коли я стану дубом, приходьте відпочивати до мене в затінок.
— А ти сьогодні в нас молодець! — поплескав по плечу найменшого муравчика ватажок.
Мурахи взялися за свою нелегку ношу й потягнули її далі. Жолудь вибрався на пеньок і махав їм услід бриликом.
👦👧
С. Маршак
Дрімота й Позіхота
Блукали по дорозі Дрімота й Позіхота. Дрімота забігала у двері і ворота,
У вікна заглядала, Питалася: — Чи спиш? — І діточкам казала:
— Вкладайтеся скоріш!
А Позіхота каже: — Хто спати швидше ляже, Тому вона сьогодні хороші сни покаже,
А хто, бува, не ляже У ліжко знову спати, Вона тому накаже Всю нічку позіхати!.
👦👧
Вовк і козенята
Українська народна казка
Дика коза збудувала в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей. Пішла коза до лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:
— Діточки мої, козеняточка, Одмикайтесь, одчиняйтесь; Ваша матінка прийшла, Молочка вам принесла!
Козенята, почувши материн голосок, миттю кинулись до дверей і одчинились. Коза увійшла, нагодувала діток молоком і знов побігла пастись.
Вовк підслухав, як вона співала, тільки гаразд не второпав, як коза причитувала. Трохи згодом підійшов до козиної хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:
— Козеняточка, мої хлоп’яточка, Одсувайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла, Молочка вам принесла!
Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому:
— Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матусі тоненький голосок!
Вовк одійшов од козиної хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:
— Козеняточка, мої діточки, Одмикайтесь, одчиняйтесь; Ваша мати прийшла, Молочка вам принесла!
Козенята підбігли до дверей одчинять, а далі схаменулись, здогадалися, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони одмовили йому так:
— Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співа.
Вовк з досадою пішов від хати. Одійшов геть за кущі неподалеко од козенят і сів там піджидать, поки прийде коза, щоб підслухать, як вона буде співать і щоб собі перейнять її голос і причот.
Незабаром прийшла коза і заспівала:
— Козеняточка, мої діточки, Одмикайтесь, одчиняйтесь; Ваша матінка прийшла, Молочка вам принесла!
Козенята пізнали свою матінку, одчинили їй і похвалились що до них хтось приходив і хотів обдурити їх. Коза нагодувала діток і приказала їм, щоб вони нікому не одчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувать надалі. Коза переночу- вала дома, а на ранок, чуть зоря, подалась пастись.
Вовк, діждавшись ранку, став думать, як би ж його умудриться, щоб голос свій підве- сти під козиний, а далі почав пробувати свій голос. Завив раз — дуже товсто; завив другий раз — теж не підходить під козиний голос. Він затяг третій раз самим тоншим голосом, та й він все ж таки під козиний не підходив.
Бігла мимо лисиця. Почула і спинилась. Підійшла до вовка поближче і пита:
— Чого ти, вовче, виєш, чи ти дуже оголодав?
— Та це я, сестричко, пробую свій голос; надибав козину хатку та ніяк не доберусь до них, не одчиняють кляті дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Так я хочу підібрать ноту, щоб заспівать по-козиному.
— Ні, вовче, так діло твоє не вигоре; коли хочеш посмакувать козинятками, так попро- хай мене, я тебе научу.
— Научи, спасибі тобі, я тобі оддячу.
— А що ти мені даси?
— Так як доберусь до козенят, так і тобі одного дам.
— Ні, так я не згодна; коли там діло буде, а я зараз їсти хочу; ти принеси мені гуску, тоді научу, як голос поправить.
Вовк згодивсь, побіг добувати гуску. Довгенько никав понад річкою в очереті, все під- крадавсь до гусей і вже надвечір піймав одну гуску. Миттю примчав до лисиці, оддав їй подарунок і каже:
— Ну, тепер, сестричко, научи, як поправити голос.
— А от що, вовче, іди ти до коваля і попрохай його, щоб він тобі насталив голос. Тоді ти будеш уміти співати по-козиному.
— А де ж я буду того коваля шукать?
— А он там у край села кузня стоїть, туди і йди.
Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже:
— Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співати по-козиному.
— А що ж ти мені за це даси?
— Та я ж не знаю, що ти з мене візьмеш; грошей у звірів не бува, а подарочок який-не- будь принесу тобі.
— А от що, вовче, принеси ти мені пару гусей, тоді я насталю голос; тільки щоб гуси були живі.
Вовк помчався до річки і почав шастать по березі в очеретах. Забовтавсь бідняга по самі вуха, а таки піймав пару гусей, взяв їх обох за крила і повів до коваля. Вовка оскома брала на гусей, хотілось самому їх поїсти, та треба було добиться свого...
Приніс гусей до коваля і каже:
— Ну, чоловіче, подарок тобі уже приніс, скоріш стали мені голос.
— Добре, вовче, тепер можна взяться і за роботу. Ти, вовче, стань поближче до ковадла, вивали подужче язик та заплющ очі, а я зараз налагодю, що треба.
Вовк підійшов до ковадла, вивалив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль взяв мерщій самий більший молот та й торохнув вовка по лобі...
