Група "Промінчики"

Доброго дня, малята та батьки!

18.09 - 22.09 Працюємо за темою: "Заглядає сонечко до нас у віконечко"

❤️Руханка 🤸‍♀

Почни 🌥 ранок бадьоро!

❤️Позитивних емоцій і безпечного простору навколо!❤️

Осінні казки на ніч українською для дітей :

00:04 - Багрянка - фея осені (Ірина Кошева)

08:42 - Як Шустрик до холодів готувався. Казка про осінь і мишеня

Шустрика

17:30 - Подорож кленового листочка

25:12 - Бабине літо у лісі

30:12 - Хто розфарбував ліс?

🌟🎓✨🌟🎓✨🌟🎓✨

"Заглядає сонечко до нас у віконечко"

👦👧

Читання вірша Грицька Бойка «Сонечко».

Біля сонечка, вгорі

Плавала хмаринка.

Проти сонечка, в дворі,

Бавилась Яринка.

Не журись, Яринко,

Не на вік хмаринка:

Хмарка розпливається

Сонечко ж — лишається!

Запитання

Чи сподобався вам цей віршик?

Чому засмутилася дівчинка?

Що сталося з сонечком? Що його закрило?

Спостереження за сонечком.

Запитання

Що це світить вам в обличчя?

Де перебуває сонце — вгорі чи внизу? Яке воно?

Вірш Олени Пчілки «Сонечко-комашка».

Чи мене ви упізнали?

Мене сонечком назвали.

Я прийшов до діточок.

Червоненький я жучок.

Я веселий, я маленький,

В мене цятки червоненькі.

Повзаю я і літаю,

Ще й веселу вдачу маю.

Запитання

Хто це — комаха чи тваринка?

Чи є в неї крила?

Чи вміє вона літати?

Якого кольору цей жучок?

Як ви гадаєте, чому його так назвали?

І. Нехода«Сонечко-жучок».

Сонечко червоне,

Сонечко-жучок,

Полети з долоні

В небо до хмарок,

Відчини віконечко —

Хай всміхнеться сонечко

До усіх діток.

Спостереження за змінами погоди ввечері.

Запитання

Яка сьогодні погода?

Розкажіть, яке сьогодні небо.

Чи є на ньому сонечко?

Яке нині повітря — тепле чи стало прохолодніше?

Дидактично-рухлива гра

«Упіймай сонячного зайчика»

Сонячні зайчики грають на стіні.

Я махну їм пальчиком, підбіжать вони.

Ну, лови, лови скоріш!

Ось він тут, кружок яскравий.

А тепер — лівіш, лівіш!

От і втік пустунчик жвавий.

Спілкування в колі «Що може розповісти небо?».

Запитання

Якого кольору небо?

Де сховалось сонечко?

На що схожі хмаринки?

Читання вірша А. Костецького «Сонечкова мама».

Вмиває кішка кошенят,

Вмиває кізка козенят.

Мене водою з милом

Щоранку мама миє.

І чистим сонечко встає

Щодня з-за небокраю…

І в нього, мабуть, мама є,

Бо хто ж його вмиває?

Запитання

Кого вмивають кішка та кізка?

А хто вмиває тебе?

Яким встає сонечко?

А чи є у сонечка мама?

Промовляння чистомовки.

Рі-рі-рі — світить сонечко вгорі.

Ля-ля-ля — шле промінчик нам здаля.

Ра-ра-ра — так скінчилась наша гра.

А. М’ястківський «Кому світить сонечко?».

— Йду я до дядька Степана, — розказує мамі Наталя, — і помічаю: зі мною йде сонечко. Я — вулицею, а воно — небом, понад ясенами, понад черешнями. Прийшла я на дядькове подвір’я, і воно зупинилося якраз над самісінькою дядьковою хатою. То моє сонечко. Правда ж, мамо?

— І твоє, доню, — відповіла матуся.

А потім лукаво усміхнулася й спитала:

— А ще чиє?

— Не знаю... — проказала Наталочка, а згодом додала: — Але ж до дядька Степана воно йшло тільки зі мною! І навіть додому ми разом верталися.

— Сонечко, Наталочко, з усіма ходить, — сказала мама. — Воно і твоє, і моє, і тат- кове, і всього села, і всього світу. І світить сонечко всім людям.

В. Чухліб «Як сонце сходить?».

Татко збирався на ніч рибалити. Тарасик став проситися, щоб і його взяв. Татко ніби погоджувався, а мама відмовляла:

— Замерзне дитина, ночі зараз прохолодні! Але татко сказав:

— Нехай хоч раз побачить, як сонце сходить.

Понад Десною, немов гриби, стоги духмяного сіна. В одному з них тато з сином вимостили кубельце. Там було тепло, затишно.

— Передрімаємо, а на зорі почнемо рибалити. Тоді якраз кльов найкращий, — пояс- нив татко.

Коли Тарасик прокинувся, татка біля нього не було. Він вибрався з кубельця і побіг по шпигучій росі до Десни. Хотів гукати татка, але тут побачив, як із-за річки сходить сонце. Ні, не сходить, а випливає на човні. Велике, рожеве, у деснянських хвилях ску- пане. Золотими весельцями вимахує і до Тарасика усміхається.

Тарасик зрадів і загукав на всю Десну:

— Доброго ранку, сонечко!

М. Пономаренко «Оля, Сонко і сонечко».

Біда з цією Олею, та й годі! Вранці сонечко вже ген високо в небі, а вона притулиться міцніше до подушки і спить собі.

Мама будить її:

— Доню, вставай, в дитсадок запізнишся!

— Ще трохи посплю,— пхикає дівчинка.

— Соня, ну й соня...— сердиться мама.— Вставай, а то ковдру заберу.

І справді забирає ковдру, проте Оля, згорнувшись калачиком, продовжує спати.

Одного вечора Оля лягла спати в пречудовому настрої — завтра вихідний, можна буде подрімати до полудня. Потай, щоб не бачила мама, дівчинка показала язика будиль- никові: мовляв, без діла залишаєшся. І не помітила, як будильник гнівно насупив брови- стрілки.Вночі прокинулась, бо змерзла. Так і є — ковдра сповзла з ліжка. Хотіла було знову вкритися, та раптом... задзеленчав будильник. Мелодійно так: дзень-дзень-дзень... «Що з ним трапилося?» — подумала дівчинка та ще більше здивувалася, коли у відчинену кватирку... влетіла біла кулька. Ось вона почала рости, і за мить перед Олею з’явився хлопчик у білому вбранні.

— Хто ти?

— Сонко,— тихо відповів хлопчик.

— Сонко?! Яке чудернацьке ім’я!

— Еге ж,— підтвердив хлопчик.— Чудернацьке. Ось бачиш? — Хлопчик зняв з плеча торбину, розшиту прозорими намистинками.— Тут є сни — цікаві й нецікаві...

— А... навіщо нецікаві? — здивувалася Оля.

— Для неслухів,— зітхнув Сонко.— Є ще такі діти на світі. Тільки я і сам не люблю нецікавих снів. Та що поробиш — тато Сон і матінка Ніч вимагають порядку.

— Як цікаво,— прошепотіла Оля.— Послухай, Сонку, подаруй і мені сон, найціка- віший!

— А ти слухняна, вихована, чемна?

— Звичайно! — відповіла Оля.

— А язика мені хто показував,— в тиші кімнати пролунав мелодійний голос. Оля завмерла: так, це він — будильник...

— Я... я не хотіла, вибач.

— А маму хто щоранку нервує? — не вгавав будильник.

Сонко подивився на Олину похнюплену голівку і сумно промовив:

— Я не винен... Хотів подарувати тобі найкращий сон, а бач, як виходить...

Оля мовчала. Тільки з її очей викотились дві маленькі сльозинки. Сонко підхопив їх на долоню і поклав на торбину. Серед інших намистинок вони засяяли, немов у небі зірки.

— Спасибі, Олю, за подарунок, а більше плакати не треба. Знаєш, я щось надумав...

Запрошую тебе в гості...

— Куди? — пошепки запитала Оля.

— А ось побачиш. Гайда!

І тут Оля зробилася такою маленькою, що Сонко взяв її на долоню. З несподі- ванки зажмурила очі. А коли разплющила, то побачила дивне казкове місто. В блакит- ному місячному сяйві стояли будиночки з різьбленими ґанками, віконницями, високими димарями. Посеред вулиці стояли трамваї — блакитні, рожеві, жовтогарячі...

— А чому вони не їдуть? — пошепки запитала Оля.

— Сплять,— сумно зітхнув Сонко.— Розумієш, це містечко дитячих снів. Знала б ти, які чудеса відбувалися тут раніше!

— А тепер?

— Сама бачиш,— знову гірко зітхнув Сонко.— Мій татко Сон і ясне Сонце хоч і не схожі вдачею, проте великі приятелі. Якось пожалілося Сонце татові, що дуже мало дітей зустрічають його вранці в лузі, полі, лісі, а татко...

— Розгнівався і відібрав цікаві сни! — нарешті збагнула Оля.

— Так... — кивнув головою Сонко.

— А твоя торбина, що вона?

— Торбина? Всього декілька снів вкинув туди татусь. Спробуй поділи на всіх... Оля сумно дивилась на сонне казкове місто і раптом усміхнулася:

— Не журися, Сонку, я врятую наші сни, ось побачиш! Тільки віднеси мене хутчіш додому...Коли Оля прокинулася, то хутенько встала, зодягнула сукенку, взула сандалики й вискочила на ґанок. Поспішала, адже на сході вже почало рожевіти.

Як не бігла швидко, проте помічала, що в саду клопочуться синички, чорними стрі- лами літають ластівки, а високо в небі лине пісня жайвора. Біля луки стишила ходу і побачила чорного шпака. Він раз у раз пірнав у високі трави, а звідти вистрибував мокрий-мокрісінький.

— Купається у росі... — охнула Оля.

Ще помилувалася шпаком, ромашками, які теж вмивалися чистою росою, і від- чула, як щось приємно полоскотало її личко. То з-за обрію з’явився перший ніжний промінець, а за мить викотилося сонце. І відразу ж лука задзвеніла мелодійними дзві- ночками.

— Сонечко! — погукала до нього Оля.— Поверни, будь ласка, життя казковому місту дитячих снів. Я більше ніколи не буду так довго спати.

Мабуть, сонечко почуло Олині слова, бо весело засміялось. Оля побігла додому.

— Де ти була? — стурбовано запитала мама. Оля кинулась їй на шию й зашепотіла на вухо:

— У Сонечка в гостях... А зараз дай-но я тобі допоможу прибрати посуд. Адже ще рано йти в дитсадок.

...Ніхто не бачив, як наступної ночі до Олиного вікна тихо підлетів хлопчик у білому- пребілому вбранні. Він вийняв з торбини клуночок у блискучому папері й поклав на під- віконня.

— Олю,— прошепотів ледве чутно.— Це тобі. Дивись найкращий сон, а я поспішаю далі. На мене чекає ще багато-багато дітей...

В. Чухліб «Як сонце сходить».

— Замерзне дитина, ночі зараз прохолодні! Але татко сказав:

— Нехай хоч раз побачить, як сонце сходить.

Понад Десною, немов гриби, стоги духмяного сіна. В одному з них вимостили кубельце. Там було тепло, затишно.

— Передрімаємо, а на зорі почнемо рибалити. Тоді якраз кльов найкращий,— пояс- нив татко.

Тарасик зрадів і загукав на всю Десну:

— Доброго ранку, сонечко!

Весь матеріал:

Сторінка дошкільника

Цікаві ідеї - КОРИСНІ ВИХІДНІ ДЛЯ МАЛЯТ ТА МАМ І ТАТ